Стеатогепатит

Стеатогепатит – запальне захворювання тканини печінки, зумовлене надлишковим накопиченням жирової тканини (понад 5% під час гістологічного дослідження) у гепатоцитах (функціонально-активних клітинах печінки). Причини цього стану можуть бути різні, найчастіше – це тривале вживання алкоголю. Також до стеатогепатиту може призвести постійний прийом деяких лікарських препаратів і різні метаболічні порушення. Залежно від причини виникнення стеатогепатит буває:

• неалкогольний (метаболічний);
• лікарський;
• алкогольний.

Зміст

1. Симптоми стеатогепатиту
2. Неалкогольний (метаболічний) стеатогепатит
3. Лікарський стеатогепатит
4. Алкогольний стеатогепатит
5. Лікування стеатогепатиту

Симптоми стеатогепатиту

Як і багато інших хронічних захворювань печінки, стеатогепатит часто має безсимптомний перебіг. Близько третини пацієнтів скаржиться на почуття переповненості в животі, тиск у правому підребер’ї, втому, слабкість, нездатність зосередитися. На більш пізніх стадіях може розвинутися картина цирозу печінки – жовтушність, розширення підшкірних вен, асцит.

У пацієнтів з подібною симптоматикою необхідно ретельно зібрати анамнез для установки причини поразки, виключити вірусні гепатити.

При об’єктивному дослідженні першим симптомом, що вказує на можливий стеатогепатит, є гепатомегалія – ​​збільшення печінки. При пальпації печінка збільшена, щільної консистенції, виходить за край реберної дуги.

Неалкогольний (метаболічний) стеатогепатит

Неалкогольний стеатогепатит найчастіше обумовлений комбінацією факторів ризику, найчастішими з яких є:

• порушення харчування;
• ожиріння або різке зниження ваги;
• цукровий діабет 2 типу;
• метаболічний синдром;
• операції з видалення тонкого кишечника;
• стеатогепатит у родичів першої лінії;
• чоловіча стать.

В основі розвитку стеатогепатиту лежить підвищене споживання жирної, солодкої їжі, порушення її переробки клітинними механізмами і, як наслідок, – накопичення жиру в гепатоцитах.

Діагностика неалкогольного стеатогепатиту

В аналізах у такого пацієнта збільшені печінкові трансамінази – аланінтрансферази (АЛТ) та аспартаттрансфераза (АСТ), лужна фосфатаза (ЛФ) і гама-глутанілтрансфераза (ГГТ). У хворого може бути виявлено порушення толерантності до глюкози або латентний цукровий діабет. Практично в усіх пацієнтів зі стеатогепатитом підвищений рівень тригліцеридів і холестерину в периферичній крові, часто відзначається підвищення рівня сечової кислоти.

З інструментальних методів дослідження використовується ультразвукове дослідження печінки. Чутливість методики становить близько 90%, тому необхідності в КТ і МРТ найчастіше немає. Якщо на УЗД лікар описує локальні зміни, то КТ необхідно для виключення паразитарних захворювань печінки та метастатичного процесу. Для остаточної постановки діагнозу необхідно взяти біопсію печінкової тканини для гістологічного дослідження.

Лікарський стеатогепатит

Лікарський стеатогепатит – форма хронічного запалення печінки, спровокована тривалим вживанням певних медикаментів. До основних гепатотоксичних препаратів належать: метилдопа, аміодарон, естроген, блокатори кальцієвих каналів, тамоксифен, метотрексат, ізоніазид, нітрофурантоїном.

Залежно від патогенезу ураження печінки ці препарати можна розділити на три основні групи:

• ті, що ушкоджують гепатоцити (паренхіму печінки);
• такі, що уповільнюють відтік жовчі;
• зі змішаним механізмом дії.

Основним клінічним критерієм лікарського ураження печінки є жовтяниця – синдром, що з’являється при підвищенні рівня сироваткового білірубіну (ферменту, який надає жовчі її забарвлення).

Про медикаментозний стеатогепат можна говорити, коли термін прийому гепатотоксичного препарату становить мінімум 2-4 тижні. Для постановки діагнозу необхідно проаналізувати всі препарати, що приймаються пацієнтом, їхнє дозування, тривалість прийому. Проводиться контрольний забір аналізу маркерів печінки після відміни препарату. При їхньому зниженні діагноз підтверджується.

Лікування починається з виключення гепатотоксичного препарату. На жаль, це не завжди можливо, тому що препарат може бути життєво необхідний (як частина антиретровірусної або протитуберкульозної терапії). У такому випадку необхідно зважити всі “за” і “проти” і прийняти відповідальне рішення з найменшим ризиком для пацієнта.

При вираженій жовтяниці та інтоксикації проводиться внутрішньовенна дезінтоксикаційна терапія, пацієнту необхідно збільшити обсяг рідини, що випивається. При порушенні функції печінки призначаються жиророзчинні вітаміни, оскільки здорова печінка – «депо» для їхнього зберігання. Застосовується симптоматичне лікування: препарати, що покращують відтік жовчі, вітамінні добавки.

Несвоєчасне лікування медикаментозного гепатиту може призвести як до утворення цирозу печінки, так і до фульмінантної форми гострої печінкової недостатності, що, у свою чергу, може закінчитися летальним результатом.

Алкогольний стеатогепатит

Причиною алкогольного стеатогепатиту є хронічне вживання етанолу та його дериватів. Близько 90% алкоголю, що надходить в організм,переробляється гепатоцитами, тому при хронічному вживанні основний удар припадає саме на них.

Симптоматика схожа зі стеатогепатитом неалкогольного характеру, але є відмінності в лабораторній діагностиці. Характерною зміною при алкогольному стеатогепатиті є збільшення співвідношення АсАТ до АлАТ більш ніж у 2 рази, значне збільшення ГГТ, підвищення кількості циркулюючих імунокомплексів та імуноглобуліну А.

На тлі абстиненції алкоголю рівень трансаміназ значно знижується, що також є критерієм правильного вибору алкогольної природи гепатиту.

У діагностиці алкогольного стеатогепатиту важливо зібрати анамнез не лише в пацієнта, але й найближчих родичів / оточення. Самому пацієнтові буває важко зізнатися в кількості спожитого алкоголю.

Лікування, у першу чергу, полягає в повній відмові від алкоголю, що дається найважче. Існує кілька лікарських препаратів, що допомагають боротися із залежністю. Також необхідна психологічна підтримка лікаря, близьких друзів і родичів. Боротьба із залежністю неможлива без бажання пацієнта та його волі.

Лікування стеатогепатиту

На сьогодні не існує препарату, який міг би служити профілактичним або лікувальним засобом у терапії стеатогепатиту. Тому необхідно звести до мінімуму або усунути вплив усіх ризикових факторів:

• Основою лікування стеатогепатиту є нормалізація ваги пацієнта або її зниження хоча б на 10%. Необхідно забезпечити потрібну кількість рідини, харчування має бути частим і малими порціями. Необхідно знизити обсяг жиру в денному раціоні, виключити солодку газовану воду, обмежити вживання борошняних виробів, збільшити обсяг клітковини. Іноді вдаються до використання препаратів, що збільшують виведення жиру (орлістат).
• Нормалізація рівня глюкози в крові – компенсація цукрового діабету. Лікування цукрового діабету починається з препаратів сульфонілсечовини, далі додаються бігуаніди. При недостатності дії пероральних антидіабетичних препаратів пацієнта частково або повністю переводять на препарати інсуліну.
• Нормалізація рівня тригліцеридів. Для цього, у першу чергу, необхідні корекція дієти, виключення нікотину, збільшення фізичного навантаження. З лікарських препаратів використовуються статини та фібрин.
• Зменшення фіброгенезу (заміщення функціональної тканини сполучною) можна домогтися за допомогою призначення колхіцину та пеніциламіну. При їхньому вживанні необхідно проводити регулярне обстеження в офтальмолога (найчастішими побічними ефектами є пошкодження сітківки). З антиоксидантною метою призначається вітамін Е, для зменшення застою жовчі – препарати урсодезоксихолієвої кислоти. Призначення гепатопротекторів у більшості випадків не виправдане.