Основні принципи дієти №5:

1. Збалансованість: Раціон повноцінний, містить усі необхідні поживні речовини, але з обмеженням тугоплавких жирів і шкідливих харчових добавок.
2. Щадення: Механічне (їжа подається в подрібненому, протертому вигляді), хімічне (виключаються гострі, кислі, смажені, копчені продукти, екстрактивні речовини) та термічне (їжа не повинна бути дуже гарячою або дуже холодною; оптимально – теплою).
3. Дробове харчування: Їжу приймають 5-6 разів на день невеликими порціями. Це сприяє регулярному відтоку жовчі та полегшує роботу травної системи.
4. Приготування: Основні способи — варіння, запікання (без скоринки), припускання, готовіння на пару. Смаження повністю виключено.
5. Обмеження солі: Вживання кухонної солі обмежують до 8-10 грамів на день.
6. Водний режим: Рекомендується пити 1,5-2 літри рідини на день.

Що можна їсти на дієті №5?

Що не можна їсти на дієті №5?

Дієта № 5. Приклад меню на день

• Сніданок: Вівсяна каша на воді або з невеликою кількістю молока, чай.
• Другий сніданок: Запечене яблуко з медом.
• Обід: Вегетаріанський борщ зі сметаною, парова котлета з курки з відвареною гречкою, компіт.
• Полуденок: Відвар шипшини, галетне печиво.
• Вечеря: Запечений судак з овочами (кабачок, морква), некріпкий чай.
• Перед сном: Стакан нежирного кефіру.

Важливо: Дієта №5 призначається лікарем. Перед її дотриманням необхідно пройти обстеження та отримати точні рекомендації, оскільки існують різні модифікації цієї дієти (наприклад, 5а, 5п) для різних захворювань і станів.

Жовтяниця – не діагноз, а симптом, що супроводжує ряд захворювань, тому вона завжди вторинна.

Метаболізм білірубіну

При розпаді еритроцита (нормального чи патологічного) вивільняється гемоглобін, який у подальшому розпадається на гем і глобін. Гем пізніше стає некон’югованим білірубіном. Для того, щоб білірубін став кон’югованим (пов’язаним), йому необхідно з’єднатися з глюкуроновою кислотою, яка знаходиться в печінці. Пов’язаний білірубін з печінки виводиться в складі жовчі через жовчовивідні шляхи і потрапляє в кишечник. Завдяки білірубіну стул має коричневий колір. Частина білірубіну всмоктується назад у кровотік і виводиться з сечею, що забезпечує її жовтий колір.

Розуміння цього механізму і сукупність інших клінічних симптомів допомагає лікареві зрозуміти, на якому саме рівні відбулася “поломка”, яка призвела до жовтяниці. Порушення може статися на будь-якому рівні цього процесу.

Класифікація та причини жовтяниці

Внаслідок підвищення білірубіну можна розділити жовтяницю на наступні підвиди:

1. Надпечінкова (гемолітична) жовтяниця – підвищене вироблення білірубіну, тобто підвищений розпад еритроцитів. Причин цього стану може бути безліч: гемолітичні анемії, аутоімунний гемоліз, переливання невідповідної групи крові, вроджена жовтяниця. У такому випадку в аналізі крові буде підвищено непрямий (непов’язаний) білірубін.
2. Печінкова (гепатоцелюлярна) жовтяниця – пошкодження тканини печінки, внаслідок чого вона не може достатньо ефективно пов’язувати весь білірубін, що надходить, відповідно, підвищується рівень обох видів білірубіну. Причиною можуть бути:

• ушкодження печінки алкоголем – хронічне вживання алкоголю веде до алкогольного стеатозу й цирозу печінки. Жовтяниця з’являється на пізніх стадіях захворювання;
• інфекційні гепатити – гепатити, викликані вірусами (A, B, C, D, E, F); найчастіше жовтяниця буде проявом гепатиту А;
• пухлини печінки – рак печінки на пізній стадії може супроводжуватися виникненням жовтяниці, оскільки пухлинна тканина руйнує гепатоцити;
• аутоімунні гепатити – запалення печінкової тканини неінфекційного характеру, яке частіше зустрічаються в жінок середнього віку;
• ушкодження печінки токсичними отрутами – найчастішим з них є парацетамол, а також хлороформ, амфетаміни, тетрахлорметан. Токсичне пошкодження печінки може викликатися грибами;
• генетичні порушення – різні дефекти ферментів, що утилізують білірубін, наприклад, синдром Жильбера, при якому спостерігається дефект глюкуронової кислоти.

1. Підпечінкова (обструктивна) жовтяниця – обумовлена ​​порушенням відтоку жовчі. Кон’югований білірубін не може вийти в просвіт кишечника й починає відкладатися в тканинах хворого. При цьому виді жовтяниці через нестачу білірубіну в кишечнику пацієнт буде скаржитися на білий стул. Брак жовчі призводить до порушення всмоктування жиророзчинних вітамінів (A, D, E, K). Можливі причини цього стану:
   • холелітіаз – камінь у просвіті жовчовивідних шляхів механічно закриває просвіт і не дає виходити жовчі в кишечник;
   • пухлини жовчного міхура та підшлункової залози – зовні здавлюють жовчовивідні шляхи та призводять до того ж ефекту;
   • вроджена атрезія жовчовивідних шляхів (їхня відсутність або непрохідність);
   • ятрогенне поранення жовчовивідних шляхів (пошкодження під час операції).

Симптоми, які часто супроводжують жовтяницю

Для людини, яка має пожовтіння шкірних покривів, характерний і ряд інших симптомів, пов’язаних з жовтяницею. До таких, що проявляються найчастіше, належать:

• стискаючий біль у правому підребер’ї, ниючий біль в області підшлункової залози;
• озноб, підвищення температури тіла;
• зміна кольору (знебарвлення) сечі та калу;
• нудота, блювота, відсутність апетиту;
• біль у кістках;
• відкладення холестерину під шкірою – ксантоми;
• підвищення тиску в портальній вені, внаслідок цього – розширення венозної мережі на передній черевній стінці, розширення вен стравоходу, що загрожує смертельною кровотечею;
• кровотечі (від дрібних капілярних до кровотеч у внутрішні органи і порожнини);
• зниження ваги (різке або поступове, залежно від патології).

У визначенні причини жовтяниці важливу роль відіграє збір анамнезу та з’ясування таких моментів:

• пожовтіння виникло раптово або поступово,
• наявність у пацієнта інших симптомів ураження гепатобіліарної системи;
• чи вживала людина алкоголь або інші токсини.

Діагностика та лікування жовтяниці

Після фізикального огляду слід зробити аналіз крові для визначення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ, ЛФ, ГГТП), білірубіну. Необхідно виключити вірусні гепатити.

Після лабораторної діагностики слід провести ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, ендоскопічне дослідження шлунково-кишкового тракту, холецістопанкреатодуоденографію.

Лікування жовтяниці завжди залежить від причини її виникнення, неможливо прибрати цей симптом, не з’ясувавши його причину. Залежно від ступеня тяжкості захворювання лікування може проводиться як удома, так і в стаціонарі. Якщо йдеться про інфекційне захворювання, то слід зробити аналізи на вірусні гепатити родичам і близьким пацієнта. При отруєнні під наглядом лікаря також повинні бути люди, що знаходяться з пацієнтом останні кілька діб або які разом з ним харчуються.

Несмотря на то, что процесс в большинстве случаев носит хронический характер по вполне понятным причинам, различают и острую форму алкогольного гепатита. Он может быть как самостоятельным заболеванием, так и возникать на фоне цирроза или хронического гепатита, не являясь при этом обострением последнего. В зависимости от клинических проявлений различают желтушную (наиболее частая), холестатическую, латентную (бессимптомную) и фульминантную формы.

Желтушная форма острого алкогольного гепатита встречается чаще всего. Она проявляется видимой желтушностью кожных покровов, увеличением печени, болью в правом подреберье, диспепсическими явлениями: тошнотой, рвотой, анорексией, диареей; возможно повышение температуры, потеря веса.

Для холестатической формы в дополнение ко всему характерным является выраженный кожный зуд, а также симптомы, напоминающие механическую желтуху-потемнение мочи, обесцвечивание кала, интенсивная желтушность кожных покровов. При условии сопутствующей лихорадки нужна дифференциальная диагностика с холангитом.

Латентная форма протекает скрыто, не проявляясь яркой клиникой и диагностируется случайно или целенаправленно при лабораторном обследовании злоупотребляющего алкоголем.

Фульминантная (молниеносная) форма — наиболее опасная из всех. Как видно из названия, для нее характерно очень быстрое, стремительное течение, сопровождающееся различными осложнениями, связанными с массивной гибелью клеток печени-развитием геморрагического синдрома, печеночной и почечной недостаточности, энцефалопатии, отека мозга. Данная форма сопровождается высокой летальностью, а в случае регресса-быстрым развитием фиброза с формированием цирроза печени.

Хронический алкогольный гепатит (алкогольный стеатогепатит) развивается вследствие длительного приема алкоголя в виде различных спиртных напитков. Разновидность спиртных напитков значения не имеет-расчет суточной дозы алкоголя производится через пересчет по этанолу.

10 мл этанола соответствует 25 мл 40% водки, 100 мл вина, 200 мл 5% пива. Общепринятой нормы «безопасного» количества приема спиртных напитков не существует. Также сложно определить опасное с точки зрения развития алкогольного гепатита и цирроза количество потребляемого алкоголя в сутки. Все зависит от пола, возраста, веса и других особенностей организма, например, от активности ферментов АДГ (алкогольдегидрогеназы), которые расщепляют алкоголь в желудке и печени. Считается, что для среднестатистического мужчины опасной с точки развития гепатита и, в дальнейшем, цирроза является доза 50-80 мл этанола в сутки. Для женщин это количество вдвое ниже 30-40 мл, а для подростков еще ниже-15-20 мл, что в пересчете на пиво составляет 300-400 мл в день! Правда, во-первых для развития цирроза нужно продолжительное время, а во-вторых даже при таком уровне потребления алкоголя он развивается только у 10-20% больных хроническим алкогольным гепатитом.

Дело в том, что изначально хронический гепатит может иметь прогрессирующий характер (это приблизительно те самые 10-20%, у которых развивается цирроз), а может-персистирующий. Это довольно стабильная форма заболевания, при которой отсутствует яркая клиническая картина (периодическое ощущение тяжести в правом подреберье, чувство переполнения желудка), а само поражение печени диагностируется только по результатам лабораторных исследований (повышения уровня билирубина, в первую очередь прямого, наличие в крови внутрипеченочных ферментов АСТ и АЛТ (что свидетельствует о цитолизе-разрушении клеток печени), щелочной фосфатазы). При персистирующей форме в случае прекращения употребления алкоголя происходит регресс патологических явлений, при прогрессирующей-остаточные явления в любом случае остаются. Кроме того, в случае, если употребление алкоголя прекращено не будет, персистирующий процесс переходит в прогрессирующий.

Целью лечения при алкогольном гепатите является предотвращение (замедление) процессов фиброза, восстановление утраченных функций печени, выведение из организма токсинов.

Общие принципы лечения алкогольного гепатита

• Полный отказ от приема алкоголя;
• Энергетическая диета, богатая белками;
• Медикаментозная терапия.

Поскольку этанол является этиологическим фактором развития алкогольного гепатита, отказ от его употребления не только прекращает прогрессирование болезни, но и способствует некоторому восстановлению функций печени. Однако этот, казалось-бы такой простой пункт, требует много сил от лечащего врача и родственников больного, зачастую-помощи других специалистов, и не всегда успешен, особенно в случае если имеется физическая зависимость (то есть включения этанола в обмен веществ).

Диета больных ХАГ (хроническим алкогольным гепатитом) должна быть богатой на углеводы, учитывая тот факт, что при этом заболевании, во-первых, страдает белоксинтезирующая функция печени, а во-вторых зачастую имеется замещение калорий, которые нужно усвоить с помощью белка, этанолом. Доза белка составляет около 1 грамма на 1кг массы больного в сутки, общая суточная ценность питания 2 тысячи килокалорий и более. Рацион должен быть богат не только белками, но и витаминами, особенно группы В (фолиева кислота, липоева кислота, цианокобаламин), микроэлементами (селен, цинк-входит в состав фермента АДГ, расщепляющего этанол).

Ключевую роль в медикаментозной терапии занимают гепатопротекторы. Это группа разных по составу и происхождению препаратов, общими свойствами которых являются способность к восстановлению клеточных мембран и (или) нормальной роботы ферментных систем этих клеток.

Все гепатопротекторы условно разделяют на 5 групп

• Гепатопротекторы животного происхождения;
• Гепатопротекторы на базе флавоноидов расторопши;
• Гепатопротекторы на основе флавоноидов других растений;
• Препараты, содержащие эссенциальные (незаменимые) фосфолипиды;
• Препараты разных групп (УДХК-урсодезоксихолевая кислота, адеметионин, липоевая кислота, метилурацил…)

В первую очередь напрашивается применение препаратов, содержащих незаменимые фосфолипиды, поскольку они являются структурными компонентами клеточных мембран.

Самым известным из таких препаратов является Эссенциале. В периоде интенсивного лечения используют введения препарата внутривенно в течении 10-14 дней, затем переходят на пероральную форму в амбулаторных условиях в течении еще 3-6 месяцев.

Для обезвреживания токсических веществ (в том числе и этанола) показано применение растительных флавоноидов, которые являются природными антагонистами токсинов. Одним из самых известных флавоноидов является силибинин, который содержится в расторопше и входит в состав многих гепатопротекторов. Одним из первых таких препаратов был Силимарин. Его также назначают на срок минимум 3 месяца.

С давних пор для лечения заболеваний печени и желчевыводящих путей в народной медицине использовалась медвежья желчь. Ее целебные свойства заключались в урсодезоксихолевой кислоте. Эта кислота относится к третичным желчным кислотам и обладает антитоксическим и антихолестатическим эффектами. В наше время эту кислоту научились синтезировать (препараты типа Урсосан, Укрлив…)

Среди новых гепатопротекторов заслуживают внимания препараты на основе адеметионина (Гептор, Гептрал). Принцип их действия отличается от других гепатопротекторов: они влияют на генетический аппарат клеток печени, стимулируя производство нужных ей веществ. Адеметионин является предшественником многих полезных веществ, что обусловливает многогранность его действия-антитоксический, мембраностабилизирующий и даже антидепресивный эффект! (что немаловажно для таких больных).

Лекарственный (медикаментозный) гепатит — состояние, которое развивается вследствие попадания в организм лекарственных веществ в токсических для печени дозах. Понятно, что процесс может носить как острый (минуты, часы, дни), так и хронический характер (у пациентов, вынужденных длительное время принимать медикаменты).

Самыми частыми лекарствами, вызывающими развития медикаментозного гепатита являются

• Противотуберкулезные средства (рифампицин, изониазид)
• Тетрациклины (доксициклин), пенициллины (амоксициллин, бензилпенициллин), макролиды (Эритромицин);
• Гормоны (препараты половых гормонов, оральные контрацептивы);
• Противоязвенные препараты (Омепразол);
• НПВС (нестероидные противовоспалительные средства)- аспирин, диклофенак, парацетамол, нимесулид…);
• Противоэпилептические (противосудорожные) средства-карбамазепин, клоназепам, фенитоин);
• Сульфаниламиды (бисептол, котримоксазол, сульфадиметоксин);
• Противоаритмические препараты (кордарон);
• Цитостатики (метотрексат);
• Мочегонные (фуросемид, гипотиазид).

Симптомы лекарственного гепатита не имеют принципиального отличия от симптомов других гепатитов.

Сюда относятся:

• интоксикационный (слабость, утомляемость),
• болевой (боль, ощущение тяжести, дискомфорт в правом подреберье),
• холестатический (желтушность кожи и слизистых, кожный зуд, потемнение мочи и обесцвечивание кала),
• диспепсический (сниженный аппетит, запоры, тошнота, рвота, потеря веса) синдромы.

Понятны общие принципы терапии:

• прекращение поступление токсического вещества в организм;
• выведение или предотвращение всасывания токсических веществ уже попавших в организм;
• защита печени и восстановление ее функций (гепатопротекторы).

Если лекарство принято недавно, то выведение токсических веществ достигается с помощью вызывания рвоты, промывания желудка, клизмы, принятия сорбентов (активированный уголь и другие). Для выведения токсинов из крови используют капельницы с препаратами, очищающими кровь или увеличивающие ее объем.

Прием гепатопротекторов сходен с тем, что имеет место при лечении алкогольного гепатита. Есть особенность, касающаяся профилактики возможного хронического лекарственного гепатита при вынужденном длительном лечении какого-то заболевания.

К примеру при туберкулезе нужно назначать гепатопротекторы с первых дней на весь период назначения противотуберкулезной (изониазидом, рифампицином и другими потенциально опасными препаратами) терапии.

Виды и симптомы сахарного диабета

На сегодняшний день принято различать сахарный диабет 1 и 2 типа.

• СД 1 типа преобладает обычно у детей и подростков. Возникает вследствие повреждения бета-клеток поджелудочной железы, которые продуцируют инсулин. Это — инсулинозависимый тип диабета. Основная причина возникновения — наследственность, также может появляться в связи с перенесенной вирусной инфекцией, сбоями в работе иммунной системы и другими причинами.
• СД 2 типа — инсулиннезависимый диабет — характеризуется нарушением взаимодействия инсулина с клетками тканей. Поскольку нарушается транспорт глюкозы в клетки и становится невозможным использование ее в качестве источника энергии, появляются определенные симптомы. Подавляющее большинство страдающих от этого типа сахарного диабета — лица с метаболическим синдромом. 
• Различают также гестационный сахарный диабет — нарушение углеводного обмена при беременности.
• Тропический диабет — обусловленный недостаточностью питания.

К основным симптомам сахарного диабета относятся:

• учащенное и обильное мочеиспускание;
• неутолимая жажда;
• повышение уровня глюкозы в крови и моче;
• скачки веса, происходящие независимо от образа жизни;
• сухость во рту;
• частая подверженность кожным инфекциям, особенно грибковым и бактериальным (фурункулы, карбункулы);
• быстрая хроническая утомляемость;
• ухудшение зрения (диабетическая ретинопатия);
• чувство онемения, покалывания в конечностях (диабетическая полинейропатия).

К факторам риска относят наследственность, малоподвижный образ жизни и злоупотребление высокоуглеводной и жирной пищей.

Причины сахарного диабета

К причинам развития сахарного диабета 1 типа относят:

• нарушения в работе иммунной системы, приводящие к выработке антител, разрушающих клетки поджелудочной железы, отвечающие за выработку инсулина;
• перенесенные вирусные заболевания;
• генетическая предрасположенность как фактор риска.

Причинами развития СД 2 типа считается:

• избыточная масса тела и как следствие — метаболический синдром;
• наследственность;
• гормональные заболевания;
• болезни поджелудочной железы.

Сахарный диабет как фактор риска возникновения гепатита

Сахарный диабет — это медико-социальная проблема, привлекающая внимание специалистов различных медицинских отраслей, поскольку он (СД) способен вызывать множество осложнений со стороны различных органов и систем, в том числе и желудочно-кишечного тракта. Проведенные во многих странах исследования показали, что сахарный диабет связан с различными заболеваниями печени, некоторые из которых могут быть следствием СД (нарушение обмена гликогена, стеатоз и неалкогольный стеатогепатит, фиброз и цирроз печени).

Таким образом, сахарный диабет ассоциируется с развитием некоторых болезней печени, в том числе, носящих воспалительный характер. У пациентов с СД, имеющих избыточную массу тела и нарушенный обмен веществ, наблюдается повышение концентрации печеночных трансаминаз в крови, а также избыточное накопление гликогена в печени.

Также у больных сахарным диабетом, на фоне сниженного иммунитета и частых инъекций инсулина, возрастает риск заражения вирусным гепатитом С и В.

Лечение гепатита с анамнезом “сахарный диабет”

И сахарный диабет, и гепатит — тяжелые заболевания, которые, однако, в той или иной мере поддаются лечению. Если сахарный диабет (именно диабет 2 типа) зачастую принимает хронический характер, то гепатит поддается терапии. Однако здесь существуют некоторые нюансы, которые должны быть учтены. Прежде всего, лечение направлено на:

• нормализацию обменных процессов в организме и снижение массы тела;
• соблюдение диеты;
• лечение гепатита противовирусными препаратами, не влияющими на уровень сахара в крови и не нарушающими углеводный обмен;
• применение гепатопротекторов и витаминов группы В.

В качестве профилактики заражения вирусным гепатитом инсулинозависимым пациентам рекомендуется строго следить за стерильностью глюкометров и использовать только индивидуальные приборы.

Види і симптоми цукрового діабету

На сьогодні прийнято розрізняти цукровий діабет 1 і 2 типу.

• ЦД 1 типу переважає зазвичай у дітей і підлітків. Виникає внаслідок пошкодження бета-клітин підшлункової залози, які продукують інсулін. Це – інсулінозалежний тип діабету. Основна причина виникнення – спадковість, також може з’являтися у зв’язку з перенесеною вірусною інфекцією, збоями в роботі імунної системи й іншими причинами.
• ЦД 2 типу – інсулінозалежний діабет – характеризується порушенням взаємодії інсуліну з клітинами тканин. Оскільки порушується транспорт глюкози в клітини і стає неможливим використання її в якості джерела енергії, з’являються певні симптоми. Переважна більшість хворих на цей тип цукрового діабету – особи з метаболічним синдромом.
• Розрізняють також гестаційний цукровий діабет – порушення вуглеводного обміну при вагітності.
• Тропічний діабет – обумовлений недостатністю харчування.

До основних симптомів цукрового діабету належать:

• прискорене і рясне сечовипускання;
• невситима жага;
• підвищення рівня глюкози в крові та сечі;
• стрибки ваги, що відбуваються незалежно від способу життя;
• сухість у роті;
• схильність до шкірних інфекцій, особливо грибкових і бактеріальних (фурункули, карбункули);
• швидка хронічна втомлюваність;
• погіршення зору (діабетична ретинопатія);
• відчуття оніміння, поколювання в кінцівках (діабетична полінейропатія).

До факторів ризику належать спадковість, малорухливий спосіб життя і зловживання високо вуглеводною та жирною їжею.

Причини цукрового діабету

До причин розвитку цукрового діабету 1 типу належать:

• порушення в роботі імунної системи, що призводять до вироблення антитіл, які руйнують клітини підшлункової залози, відповідні за вироблення інсуліну;
• перенесені вірусні захворювання;
• генетична схильність як фактор ризику.

Причинами розвитку ЦД 2 типу вважаються:

• надлишкова маса тіла і, як наслідок, – метаболічний синдром;
• спадковість;
• гормональні захворювання;
• хвороби підшлункової залози.

Цукровий діабет як фактор ризику виникнення гепатиту

Цукровий діабет – це медико-соціальна проблема, яка привертає увагу фахівців різних медичних галузей, оскільки він (СД) здатний викликати безліч ускладнень з боку різних органів і систем, у тому числі й шлунково-кишкового тракту. Проведені в багатьох країнах дослідження показали, що цукровий діабет пов’язаний з різними захворюваннями печінки, деякі з яких можуть бути наслідком СД (порушення обміну глікогену, стеатоз і неалкогольний стеатогепатит, фіброз і цироз печінки).

Таким чином, цукровий діабет асоціюється з розвитком деяких хвороб печінки, у тому числі тих, що мають запальний характер. У пацієнтів із СД, які мають надлишкову масу тіла і порушений обмін речовин, спостерігається підвищення концентрації печінкових трансаміназ у крові, а також надмірне накопичення глікогену в печінці.

Також у хворих на цукровий діабет на тлі зниженого імунітету й частих ін’єкцій інсуліну зростає ризик зараження вірусним гепатитом С та В.

Лікування гепатиту з анамнезом “цукровий діабет”

І цукровий діабет, і гепатит – важкі захворювання, які, проте, певною мірою піддаються лікуванню. Якщо цукровий діабет (саме діабет 2 типу) найчастіше набуває хронічного характеру, то гепатит піддається терапії. Однак тут існують деякі нюанси, які повинні бути враховані. Перш за все, лікування спрямоване на:

• нормалізацію обмінних процесів у організмі та зниження маси тіла;
• дотримання дієти;
• лікування гепатиту противірусними препаратами, що не впливають на рівень цукру в крові і не порушують вуглеводний обмін;
• застосування гепатопротекторів і вітамінів групи В.

У якості профілактики зараження вірусним гепатитом інсулінозалежним пацієнтам рекомендується суворо стежити за стерильністю глюкометрів і використовувати лише індивідуальні прилади.

Желтуха — не диагноз, а симптом, сопровождающий ряд заболеваний, потому она всегда вторична. 

Метаболизм билирубина

При распаде эритроцита (нормальном или патологическом) высвобождается гемоглобин, который в дальнейшем распадается на гем и глобин. Гем позже становится неконъюгированным билирубином. Для того, чтобы билирубин стал конъюгированными (связанным), ему необходимо соединиться с глюкуроновой кислотой, которая находится в печени. Связанный билирубин из печени выводится в составе желчи через желчевыводящие пути и попадает в кишечник. Благодаря билирубину стул имеет коричневатый цвет. Часть билирубина всасывается назад в кровоток и выводится с мочой, что обеспечивает ее желтый цвет.

Понимание этого механизма и совокупность других клинических симптомов помогает доктору понять, на каком именно уровне произошла “поломка”, которая привела к желтухе. Нарушение может произойти на любом уровне этого процесса.

Классификация и причины желтухи

По причине повышения билирубина можно разделить желтуху на следующие подвиды:

1. Надпеченочная (гемолитическая) желтуха — повышенное создание билирубина, то есть повышенный распад эритроцитов. Причин этого состояния может быть множество: гемолитические анемии, аутоиммунный гемолиз, переливание неподходящей группы крови, врожденная желтуха. В таком случае в анализе крови будет повышен непрямой (несвязанный) билирубин.
2. Печеночная (гепатоцеллюлярная) желтуха — повреждение ткани печени, вследствие чего она не может достаточно эффективно связывать весь поступающий билирубин, соответственно, повышается уровень обоих видов билирубина. Причиной могут быть:

• повреждение печени алкоголем — хроническое употребление алкоголя ведет к алкогольному стеатозу и циррозу печени. Желтуха появляется на поздних стадиях заболевания;
• инфекционные гепатиты — гепатиты, вызванные вирусами (A, B, C, D, E, F); чаще всего желтуха будет проявлением гепатита А;
• опухоли печени — рак печени на поздней стадии может сопровождаться возникновением желтухи, так как опухолевая ткань разрушает гепатоциты;
• аутоиммунные гепатиты — воспаление печеночной ткани неинфекционного характера, которое чаще встречаются у женщин среднего возраста;
• повреждения печени токсическими ядами — самым частым из них является парацетамол, а также хлороформ, амфетамины, тетрахлорметан. Токсическое повреждение печени может вызываться грибами;
• генетические нарушения — различные дефекты ферментов, утилизирующих билирубин, например, синдром Жильбера, при котором наблюдается дефект глюкуроновой кислоты.

1. Подпеченочная (обструктивная) желтуха — обусловлена нарушением оттока желчи. Конъюгированный билирубин не может выйти в просвет кишечника и начинает откладываться в тканях больного. При этом виде желтухи из-за недостатка билирубина в кишечнике пациент будет жаловаться на белый стул. Недостаток желчи приводит к нарушению всасывания жирорастворимых витаминов (A, D, E, K). Возможные причины этого состояния:

• холелитиаз — камень в просвете желчевыводящих путей механически закрывает просвет и не дает выходить желчи в кишечник;
• опухоли желчного пузыря и поджелудочной железы — внешне сдавливают желчевыводящие пути и приводят к тому же эффекту;
• врожденная атрезия желчевыводящих путей (их отсутствие или непроходимость);
• ятрогенное ранение желчевыводящих путей (повреждение во время операции).

Симптомы, часто сопровождающие желтуху

Для человека, страдающего пожелтением кожных покровов, характерен и ряд других симптомов, связанных с желтухой. К самым частым из них можно отнести:

• давящая боль в правом подреберье, ноющие боли в области поджелудочной железы;
• озноб, повышение температуры тела;
• изменение цвета (обесцвечивание) мочи и кала;
• тошнота, рвота, отсутствие аппетита;
• боли в костях;
• отложение холестерина под кожей — ксантомы;
• повышение давления в портальной вене, вследствие этого — расширение венозной сети на передней брюшной стенке, расширение вен пищевода, что грозит смертельным кровотечением;
• кровотечения (от мелких капиллярных до кровотечений во внутренние органы и полости);
• снижение веса (резкое или постепенное, в зависимости от патологии).

В определении причины желтухи важную роль играет сбор анамнеза и выяснение следующих моментов: 

• пожелтение возникло резко или постепенно, 
• наличие у пациента других симптомов поражения гепатобилиарной системы;
• принимал ли человек алкоголь или другие токсины. 

Диагностика и лечение желтухи

После физикального осмотра следует сделать анализ крови для определения уровня печеночных ферментов (АЛТ, АСТ, ЩФ, ГГТП), билирубина. Необходимо исключить вирусные гепатиты.

После проведенной лабораторной диагностики следует провести такие исследования как ультразвуковое исследование органов брюшной полости, эндоскопическое исследование ЖКТ, холецистопанкреатодуоденография. 

Лечение желтухи всегда зависит от причины ее возникновения, невозможно убрать этот симптом, не выяснив его причину. В зависимости от степени тяжести заболевания лечение может проводится как дома, так и в стационаре. Если речь идет об инфекционном заболевании, то следует сделать анализы на вирусные гепатиты родственникам и близким пациента. При отравлении под наблюдением врача также должны быть люди, находящиеся с пациентом последние несколько суток или которые вместе с ним питаются.

Распространенность рака печени

Мужчин, больных первичным раком печени (ГЦК), в 2 раза больше, чем женщин. В последние годы растет выявляемость заболевания, что связано, скорее всего, с улучшением диагностики в медицине. Самое большое количество карциномы печени в развивающихся странах, таких как Мозамбик, Монголия, в Европе она встречается гораздо реже.

Симптомы рака печени

На ранних стадиях гепатоцеллюлярная карцинома чаще всего проходит без симптомов, могут присутствовать общие признаки заболеваний печени:

• снижение веса;
• желтуха;
• тошнота;
• давящая боль в правом подреберье.

У пациентов с циррозом печени эти симптомы могут быть ярко выраженными, присоединяются асцит (наличие жидкости в брюшной полости) и кровотечение в полость гастроинтестинального тракта (желудок, двенадцатиперстная кишка). 

Также у таких пациентов могут быть паранеопластические проявления — клинико-лабораторные признаки злокачественного образования, обусловленные неспецифической реакцией организма: 

• гиперкальциемия (повышенное содержание ионов кальция в крови);
• гиперхолестеринемия (повышенное содержание холестерина);
• гипогликемия (низкий уровень сахара в периферической крови);
• повышенная температура тела;
• эритроцитоз (повышенное содержание эритроцитов).

Причины рака печени

У 70% пациентов с раком печени заболевание развивается на фоне цирроза (чаще всего алкогольного), хронического гепатита B или C. Реже аденокарцинома возникает на фоне метаболических заболеваний печени: гемохроматоза, порфирии, болезни Вильсона-Коновалова, дефицита альфа-1 антитрипсина. Скрининг рака печени должен проводится у всех пациентов с циррозом и хроническим гепатитом В, рекомендуется проведение ультразвукового исследования раз в полгода. Определение онкологических маркеров в скрининге рака печени не используется. 

Диагностика рака печени

Диагностика основывается на симптоматике (увеличение печени — гепатомегалия, желтуха, асцит, кахексия) и результатах инструментальных исследований. Первичным исследованием считается УЗИ брюшной полости, дополнительно проводится компьютерная и магнитно-резонансная томография. 

Для постановки диагноза необходимо провести биопсию печени, которая обычно проводится специальной иглой под УЗИ-датчиком. Отобранный материал отправляется на гистологическое исследование, результаты которого обычно готовы через 2-4 недели. В случае рака печени взятие биопсии может быть опасной манипуляцией, так как у таких пациентов бывают нарушения коагуляции и кровотечения после укола часто сложно остановить. Лечащий врач перед проведением манипуляции должен взвесить все “за” и “против”. 

С помощью КТ можно также определить наличие увеличенных лимфатических узлов и подтвердить либо опровергнуть наличие метастазов. 

В анализах крови важное значение придается уровню печеночных проб и онкологическому маркеру альфа-фетопротеину, с помощью которого можно следить за эффективностью проводимого лечения. 

Классификация рака печени

Классификация тяжести поражения печени проводится с помощью шкалы Чайлд-Пью, где учитываются:

• уровень общего билирубина;
• альбумин крови;
• МНО (показатель коагуляции);
• наличие асцита;
• степень печеночной энцефалопатии.

Классификация опухолей печени проводится с помощью системы TNM, где 

• Т — tumor — размер первичного образования; 
• N — nodus — наличие и количество увеличенных лимфатических узлов;
• М — metastasis — наличие клеток опухоли в другом органе.

По определению опухоли в системе TNM устанавливается стадия заболевания, исходя из которой принимается решение о лечение.

Лечение рака печени

Лечение пациента с гепатоцеллюлярной карциномой должно проводиться комплексно, желательно, после междисциплинарного консилиума. К сожалению, на сегодняшний день результаты лечения данного вида онкологии оставляют желать лучшего. Единственным шансом таких пациентов является проведение резекции печени или трансплантация здорового органа. Резекция (вырезание части печени с опухолью) проводится, если размер новообразования не превышает 2-3 см и остальная часть печени функционально здорова. К сожалению, таких пациентов не более 10%.

Трансплантация выгодна тем, что размер новообразования может быть больше (до 5 см) либо может присутствовать несколько узлов — максимум 3, до 3 см каждый. Условием проведения трансплантации является отсутствие прорастания опухоли в сосуды и лимфатические узлы, функционально здоровая печень. Основным минусом трансплантации печени является ограниченное количество специалистов, проводящих эту процедуру в нашей стране, высокая цена и, практически, отсутствие донорских органов. 

В случае невозможности проведения хирургического лечения используются локальное воздействие на опухоль — радиофреквенция, химиоэмболизация, криотерапия. Статистика выживаемости у таких пациентов хуже, чем после радикального лечения. 

Пациенты, которые по каким-либо причинам не могут пройти хирургическое лечение, подлежат биологической терапии.

 Прогноз рака печени

Гепатоцеллюлярная карцинома — один из самых агрессивных видов онкологических заболеваний, тяжело поддающихся лечению. Метастазы рака печени выявляются в легких, костях, лимфатических узлах. Наличие цирроза печени считается плохим прогностическим признаком — продолжительность жизни таких пациентов значительно меньше. После трансплантации печени пятилетняя выживаемость пациентов — около 70%, значительно ниже процент выживаемости у пациентов без радикального хирургического вмешательства.

Поширеність раку печінки

Чоловіків, хворих на первинний рак печінки (ГЦК), у 2 рази більше, ніж жінок. В останні роки зростає кількість виявлених хворих, що пов’язано, швидше за все, з поліпшенням діагностики в медицині. Найбільша кількість карциноми печінки в країнах, що розвиваються, таких як Мозамбік, Монголія, в Європі вона зустрічається набагато рідше.

Симптоми раку печінки

На ранніх стадіях перебіг гепатоцелюлярної карциноми найчастіше безсимптомний, можуть спостерігатися загальні ознаки захворювань печінки:

• зниження ваги;
• жовтяниця;
• нудота;
• стискаючий біль у правому підребер’ї.

У пацієнтів з цирозом печінки ці симптоми можуть бути яскраво вираженими, також приєднуються асцит (наявність рідини в черевній порожнині) і кровотеча в порожнину гастроінтестинального тракту (шлунок, дванадцятипала кишка).

Також у таких пацієнтів можуть бути паранеопластичні прояви – клініко-лабораторні ознаки злоякісного утворення, обумовлені неспецифічною реакцією організму:

• гіперкальціємія (підвищений вміст іонів кальцію в крові);
• гіперхолестеринемія (підвищений вміст холестерину);
• гіпоглікемія (низький рівень цукру в периферичній крові);
• підвищена температура тіла;
• еритроцитоз (підвищений вміст еритроцитів).

Причини раку печінки

У 70% пацієнтів з раком печінки захворювання розвивається на тлі цирозу (найчастіше алкогольного), хронічного гепатиту B або C. Рідше аденокарцинома виникає на тлі метаболічних захворювань печінки: гемохроматоза, порфірії, хвороби Вільсона-Коновалова, дефіциту альфа-1 антитрипсину. Скринінг раку печінки повинен проводитися в усіх пацієнтів з цирозом і хронічним гепатитом В, рекомендується проведення ультразвукового дослідження раз на півроку. Визначення онкологічних маркерів у скринінгу раку печінки не використовується.

Діагностика раку печінки

Діагностика базується на симптоматиці (збільшення печінки – гепатомегалія, жовтяниця, асцит, кахексія) і результатах інструментальних досліджень. Первинним дослідженням вважається УЗД черевної порожнини, додатково проводиться комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія.

Для постановки діагнозу необхідно провести біопсію печінки, яка зазвичай проводиться спеціальною голкою під УЗД-датчиком. Відібраний матеріал відправляється на гістологічне дослідження, результати якого, як правило, готові за 2-4 тижні. У разі раку печінки взяття біопсії може бути небезпечною маніпуляцією, оскільки в таких пацієнтів бувають порушення коагуляції, тому часто кровотечу після уколу складно зупинити. Лікар перед проведенням маніпуляції повинен зважити всі “за” і “проти”.

За допомогою КТ можна також визначити наявність збільшених лімфатичних вузлів і підтвердити або спростувати наявність метастазів.

В аналізах крові важливе значення надається рівню печінкових проб і онкологічному маркеру альфа-фетопротеїну, за допомогою якого можна стежити за ефективністю проведеного лікування.

Класифікація раку печінки

Класифікація тяжкості ураження печінки проводиться за допомогою шкали Чайлд-П’ю, де враховуються:

• рівень загального білірубіну;
• альбумін крові;
• МНО (показник коагуляції);
• наявність асциту;
• ступінь печінкової енцефалопатії.

Класифікація пухлин печінки проводиться за допомогою системи TNM, де

• Т – tumor – розмір первинного утворення;
• N – nodus – наявність і кількість збільшених лімфатичних вузлів;
• М – metastasis – наявність клітин пухлини в іншому органі.

За визначенням пухлини в системі TNM встановлюється стадія захворювання, виходячи з якої приймається рішення про лікування.

Лікування раку печінки

Лікування пацієнта з гепатоцелюлярною карциномою має проводитися комплексно, бажано, після міждисциплінарного консиліуму. На жаль, на сьогодні результати лікування даного виду онкології залишають бажати кращого. Єдиним шансом таких пацієнтів є проведення резекції печінки або трансплантація здорового органу. Резекція (видалення частини печінки з пухлиною) проводиться, якщо розмір новоутворення не перевищує 2-3 см і решта печінки функціонально здорова. На жаль, таких пацієнтів не більше 10%.

Трансплантація вигідна тим, що розмір новоутворення може бути більше (до 5 см) або може бути кілька вузлів – максимум 3, до 3 см кожен. Умовою проведення трансплантації є відсутність проростання пухлини в судини та лімфатичні вузли, функціонально здорова печінка.

Основним мінусом трансплантації печінки є обмежена кількість фахівців, які проводять цю процедуру в нашій країні, висока ціна і, практично, відсутність донорських органів.

У разі неможливості проведення хірургічного лікування використовуються локальні дії на пухлину – радіофреквенція, хіміоемболізація, кріотерапія. Статистика виживання таких пацієнтів гірша, ніж після радикального лікування.

Пацієнти, які з певних причин не можуть пройти хірургічне лікування, підлягають біологічній терапії.

Прогноз раку печінки

Гепатоцелюлярная карцинома – один з найагресивніших видів онкологічних захворювань, які важко піддаються лікуванню. Метастази раку печінки виявляються в легенях, кістках, лімфатичних вузлах. Наявність цирозу печінки вважається поганою прогностичною ознакою – тривалість життя таких пацієнтів значно менша. Після трансплантації печінки п’ятирічне виживання пацієнтів – близько 70%, значно нижче відсоток виживання пацієнтів без радикального хірургічного втручання.

Цирроз печени занимает лидирующие позиции среди всех болезней органов пищеварения, заканчивающихся смертельным исходом. На сегодняшний день количество смертей пациентов с этим диагнозом лишь возрастает. Также, согласно данным ВООЗ, 80% всех случаев цирроза печени в нетропических странах связано с алкоголем. Приблизительно 75% всех больных с циррозом печени — мужчины.

Причины возникновения цирроза печени

Основными причинами, приводящими к циррозу печени, являются:

• злоупотребление алкоголем — согласно существующим разным оценкам, по причине алкоголизма заболевание развивается у 40-80% больных;
• заражение вирусными гепатитами В и С.

Также способствовать развитию заболевания могут:

• аутоиммунный гепатит, в большинстве случаев приводящий к циррозу печени;
• болезни желчевыводящих путей;
• сердечная недостаточность;
• отравления различными химическими или лекарственными препаратами;
• нарушения обмена веществ, вызванные наследственными факторами.

Существует еще и понятие неясной этиологии — в 10-35% (по разным данным) случаев выяснить причину заболевания не удается.

Классификация и виды цирроза печени

Специалистами разработано несколько классификаций данного заболевания. В зависимости от причины (этиологии) его возникновения, выделяют такие формы цирроза:

• вирусный — в большинстве случаев вызывается вирусными гепатитами В и С;
• алкогольный — в основе лежит регулярное злоупотребление алкоголем;
• врожденный — возникает как осложнение некоторых заболеваний, которым были подвержены родители пациента (например, гемохроматоз, гликогенозы);
• застойный — диффузный венозный застой в печени, вызванный недостаточностью правых отделов сердца;
• обменно-алиментарный;
• неясной этиологии.

Классификация по морфологическим признакам:

• мелкоузловой (микронодулярный), при котором диаметр узлов составляет 1-3 мм;
• крупноузловой (макронодулярный) — диаметр узлов превышает 3 мм;
• смешанный (присутствуют оба вида узлов).

Классификация цирроза по шкале Чайлда-Пью включает в себя следующие стадии:

• латентную, компенсированную, во время которой клинические проявления цирроза отсутствуют или слабо выражены;
• субкомпенсированную — появляется и прогрессирует портальная гипертензия, нарушается работа печени;
• декомпенсированную — развивается печеночная недостаточность.

Симптомы цирроза печени

На начальных стадиях заболевания симптомы практически отсутствуют. В это время жалобы пациента в большинстве случаев следующие:

• снижение работоспособности;
• быстрая утомляемость;
• боли в правом подреберье;
• головные боли.

В дальнейшем при прогрессировании болезни наблюдается желтуха — нарушение пигментного обмена, вызванное повышением уровня билирубина в крови с последующим его отложением в тканях, ведущее к их окрашиванию в желтый цвет. Можно выделить три типа желтухи: 

• гемолитическую (надпеченочную) — возникает в результате образования избыточного количства непрямого билирубина, который не успевает конъюгироваться клетками печени. Обычно присуще новорожденным. У больных наблюдается лимонно-жёлтый окрас кожи и конъюнктивы глаз, зачастую — потемнение мочи, кожный зуд обычно отсутствует;
• паренхиматозную (печеночную) — возникает вследствие нарушения внутрипеченочного метаболизма и транспорта билирубина. Сопровождается пожелтением кожных покровов и видимых слизистых, потемнением мочи и обесцвечиванием кала, болями в правом подреберье;
• механическую (подпеченочную) — синдром нарушения оттока желчи в двенадцатиперстную кишку. Сопровождается высоким уровнем билирубина в крови, окрашиванием в желтый цвет кожных покровов, слизистых, конъюнктивы глаз.

Также при прогрессировании цирроза печени наблюдаются следующие симптомы:

• тошнота, рвота;
• метеоризм;
• потеря веса без видимой причины;
• плохая переносимость жирной пищи;
• белые ногти — симптом, возникающий вследствие нарушения обмена веществ, а именно образования кератина, понижения уровня альбумина;
• сосудистые “звездочки”;
• кровотечения из пищевода, кишечника;
• геморроидальные кровотечения;
• зачастую наблюдается патологическое увеличение печени (гепатомегалия).

Диагностика цирроза печени

Чтобы диагностировать цирроз печени, необходимо обратиться за консультацией к гастроэнтерологу или врачу, непосредственно занимающемуся болезнями печени — гепатологу. Пациенту предложат пройти лабораторно-инструментальную диагностику, включающую в себя:

• общий и биохимический анализ крови (печеночные пробы). Печеночные пробы — это лабораторное исследование крови, позволяющее оценить функции печени и вовремя диагностировать ее возможные заболевания. К биохимическим показателям относятся:
  • активность ферментов аланинаминотрансферазы (АЛТ) и аспартатаминотрансферазы (АСТ), щелочной фосфатазы (ЩФ) и гамма-глутамилтрансферазы (ГГТ);
  • уровень общего белка и его фракций (в частности, альбуминовой) в крови;
  • уровень билирубина в крови;
• анализ крови на выявление маркеров вирусных гепатитов;
• общий анализ мочи;
• коагулограмму — комплексный анализ показателей свертываемости крови;
• УЗИ печени — относительно недорогой метод, применяющийся в клинической практике для диагностики алкогольного цирроза;
• компьютерную томографию, которая чаще всего применяется при подозрении на гепатоцеллюлярную карциному;
• магнитно-резонансную томографию;
• пункционную биопсию печени;
• при подозрении на рак печени проводят исследование на альфа-фетопротеин крови.

Лечение цирроза печени

Лечение цирроза печени — процесс длительный, требующий строгого соблюдения предписанного режима, а также полного отказа от курения и алкоголя. Сформировавшийся цирроз приводит к необратимым процессам в печени и является неизлечимым. И все же, при своевременном лечении, можно добиться компенсирования болезни и на протяжении длительного времени поддерживать нормальное функционирование больной печени.

Терапия заболевания направлена на устранение его причины и симптомов:

• при вирусах гепатита — назначают противовирусные препараты;
• если цирроз возник по причине закупорки или сужения внутрипеченочных желчных протоков — применяют неинвазивные методики для облегчения оттока желчи;
• при аутоиммунном циррозе — назначают иммуносупрессоры.

Также среди медикаментозных препаратов применяют:

• витамины;
• гепатопротекторы;
• могут быть назначены антибиотики, мочегонные препараты, прочее.

Одно из центральных мест в лечении цирроза печени занимает диета. Полноценное питание способно стать отличным подспорьем в профилактике заболевания и устранении его причин. Главное в диете — абсолютный отказ от алкоголя и курения, а также ограничение в употреблении острого, слишком соленого и пряного. Диета назначается врачом с учетом стадии заболевания и общего состояния пациента. 

Радикальным методом лечения является трансплантация печени. К этому методу прибегают тогда, когда все остальные не дали нужного результата и болезнь достигла последней, декомпенсированной, стадии.

Профилактика цирроза печени

С целью профилактики цирроза печени рекомендуется полностью отказаться от алкоголя, наркотиков и курения. Предупреждать заражение вирусными гепатитами, а при их возникновении — своевременно лечить. Немаловажными составляющими профилактических мер также являются соблюдение здорового образа жизни и сбалансированное питание.

Возможные осложнения цирроза печени

Если надлежащего лечения не последовало, заболевание может быть осложнено следующими нарушениями:

• асцитом (скопление жидкости в области брюшной полости);
• почечной недостаточностью;
• варикозным расширением вен пищевода и желудка;
• гепатоцеллюлярной карциномой;
• гиперспленизмом (увеличение селезенки);
• спонтанным бактериальным перитонитом и сепсисом;
• раком печени.

Прогноз цирроза печени

Прогноз зачастую непредсказуем и зависит от стадии, формы заболевания и наличия осложнений.

Цироз печінки посідає лідируючі позиції серед усіх хвороб органів травлення, що закінчуються смертельним результатом. На сьогодні кількість смертей пацієнтів з цим діагнозом лише зростає. Також, за даними ВООЗ, 80% усіх випадків цирозу печінки в нетропічних країнах пов’язані з алкоголем. Близько 75% усіх хворих на цироз печінки – чоловіки.

Причини виникнення цирозу печінки

Основними причинами, що призводять до цирозу печінки, є:

• зловживання алкоголем – відповідно до існуючих оцінок, через алкоголізм захворювання розвивається в 40-80% хворих;
• зараження вірусними гепатитами В і С.

Також сприяти розвитку захворювання можуть:

• аутоімунний гепатит, який у більшості випадків призводить до цирозу печінки;
• хвороби жовчовивідних шляхів;
• серцева недостатність;
• отруєння різними хімічними або лікарськими препаратами;
• порушення обміну речовин, викликані спадковими факторами.

Існує ще й поняття неясної етіології – у 10-35% (за різними даними) випадків з’ясувати причину захворювання не вдається.

Класифікація та види цирозу печінки

Фахівцями розроблено кілька класифікацій даного захворювання. Залежно від причини (етіології) його виникнення, виділяють такі форми цирозу:

• вірусний – у більшості випадків викликається вірусними гепатитами В і С;
• алкогольний – в основі лежить регулярне зловживання алкоголем;
• вроджений – виникає як ускладнення деяких захворювань, на які страждали батьки пацієнта (наприклад, гемохроматоз, глікогенози);
• застійний – дифузний венозний застій у печінці, викликаний недостатністю правих відділів серця;
• обмінно-аліментарний;
• неясної етіології.

Класифікація за морфологічними ознаками:

• дрібновузловий (мікронодулярний), при якому діаметр вузлів становить 1-3 мм;
• великовузловий (макронодулярний) – діаметр вузлів перевищує 3 мм;
• змішаний (присутні обидва види вузлів).

Класифікація цирозу за шкалою Чайлда-П’ю включає наступні стадії:

• латентну, компенсовану, під час якої клінічні прояви цирозу відсутні або слабо виражені;
• субкомпенсовану – з’являється та прогресує портальна гіпертензія, порушується робота печінки;
• декомпенсовану – розвивається печінкова недостатність.

Симптоми цирозу печінки

На початкових стадіях захворювання симптоми практично відсутні. У цей час скарги пацієнта в більшості випадків наступні:

• зниження працездатності;
• швидка стомлюваність;
• біль у правому підребер’ї;
• головні болі.

Надалі при прогресуванні хвороби спостерігається жовтяниця – порушення пігментного обміну, викликане підвищенням рівня білірубіну в крові з подальшим його відкладенням у тканинах, що веде до їхнього фарбування в жовтий колір. Можна виділити три типи жовтяниці:

• гемолітичну (надпечінкову) – виникає в результаті утворення надлишкової кількості непрямого білірубіну, який не встигає кон’югуватися клітинами печінки. Зазвичай притаманне новонародженим. У хворих спостерігається лимонно-жовтий колір шкіри і кон’юнктиви очей, часто – потемніння сечі, свербіж шкіри зазвичай відсутня;
• паренхіматозну (печінкову) – виникає внаслідок порушення внутрішньопечінкового метаболізму й транспорту білірубіну. Супроводжується пожовтінням шкірних покривів і видимих ​​слизових, потемнінням сечі і знебарвленням калу, болями в правому підребер’ї;
• механічну (підпечінкову) – синдром порушення відтоку жовчі у дванадцятипалу кишку. Супроводжується високим рівнем білірубіну в крові, фарбуванням у жовтий колір шкірних покривів, слизових, кон’юнктиви очей.

Також при прогресуванні цирозу печінки спостерігаються такі симптоми:

• нудота, блювота;
• метеоризм;
• втрата ваги без видимої причини;
• погана переносимість жирної їжі;
• білі нігті – симптом, що виникає внаслідок порушення обміну речовин, а саме утворення кератину, зниження рівня альбуміну;
• судинні «зірочки»;
• кровотечі зі стравоходу, кишечника;
• гемороїдальні кровотечі;
• часто спостерігається патологічне збільшення печінки (гепатомегалія).

Діагностика цирозу печінки

Щоб діагностувати цироз печінки, необхідно звернутися за консультацією до гастроентеролога або лікаря, який безпосередньо займається хворобами печінки – гепатолога. Пацієнту пропонують пройти лабораторно-інструментальну діагностику, що включає:

• загальний і біохімічний аналіз крові (печінкові проби). Печінкові проби – це лабораторне дослідження крові, що дозволяє оцінити функції печінки і вчасно діагностувати її можливі захворювання. До біохімічних показників належать:
• активність ферментів аланінамінотрансферази (АЛТ) та аспартатамінотрансферази (АСТ), лужної фосфатази (ЛФ) та гама-глутамілтрансферази (ГГТ);
• рівень загального білка та його фракцій (зокрема, альбумінової) в крові;
• рівень білірубіну в крові;
• аналіз крові на виявлення маркерів вірусних гепатитів;
• загальний аналіз сечі;
• коагулограму – комплексний аналіз показників згортання крові;
• УЗД печінки – відносно недорогий метод, що застосовується в клінічній практиці для діагностики алкогольного цирозу;
• комп’ютерна томографія, яка найчастіше застосовується при підозрі на гепатоцелюлярну карциному;
• магнітно-резонансна томографія;
• пункційна біопсія печінки;
• при підозрі на рак печінки проводять дослідження на альфа-фетопротеїн крові.

Лікування цирозу печінки

Лікування цирозу печінки – процес тривалий, що потребує суворого дотримання встановленого режиму, а також повної відмови від куріння й алкоголю. Сформований цироз призводить до незворотних процесів у печінці та є невиліковним. І все ж, при своєчасному лікуванні можна домогтися компенсування хвороби та протягом тривалого часу підтримувати нормальне функціонування хворої печінки.

Терапія захворювання спрямована на усунення його причини й симптомів:

• при вірусних гепатитах – призначають противірусні препарати;
• якщо цироз виник внаслідок закупорки або звуження жовчних протоків – застосовують неінвазивні методи для полегшення відтоку жовчі;
• при аутоімунному цирозі – призначають імуносупресори.
• Також серед медикаментозних препаратів застосовують:
• вітаміни;
• гепатопротектори;
• можуть бути призначені антибіотики, сечогінні препарати, інше.

Одне з центральних місць у лікуванні цирозу печінки посідає дієта. Повноцінне харчування здатне стати відмінною допомогою в профілактиці захворювання й усуненні його причин. Головне в дієті – абсолютна відмова від алкоголю та куріння, а також обмежене вживання гострої, занадто солоної та пряної їжі. Дієта призначається лікарем з урахуванням стадії захворювання та загального стану пацієнта.

Радикальним методом лікування є трансплантація печінки. До цього методу вдаються тоді, коли всі інші не дали потрібного результату і хвороба досягла останньої, декомпенсованої, стадії.

Профілактика цирозу печінки

З метою профілактики цирозу печінки рекомендується повністю відмовитися від алкоголю, наркотиків і куріння. Запобігати зараженню вірусними гепатитами, а при їхньому виникненні – своєчасно лікувати. Важливими складовими профілактичних заходів також є дотримання здорового способу життя та збалансоване харчування.

Можливі ускладнення цирозу печінки

За відсутності належного лікування захворювання може бути ускладнене наступними порушеннями:

• асцит (скупчення рідини в області черевної порожнини);
• ниркова недостатність;
• варикозне розширення вен стравоходу та шлунка;
• гепатоцелюлярна карцинома;
• гіперспленізм (збільшення селезінки);
• спонтанний бактеріальний перитоніт і сепсис;
• рак печінки.

Прогноз цирозу печінки

Прогноз часто непередбачуваний і залежить від стадії, форми захворювання та наявності ускладнень.